Ми досі несемо це в тілі

Ми досі відчуваємо це в тілі.

Осінній тур 2025 не був для нас просто низкою дат чи міст. Він відчувався як подорож, що розгорталася крок за кроком, подих за подихом. Тринадцять вистав. Тринадцять вечорів. Тринадцять залів, наповнених людьми, які були поруч і слухали.

Ми подорожували містами й сценами, кожна з яких мала свій ритм і свою тишу перед тим, як гасло світло. Делфт. Алфен-ан-ден-Рейн. Неймеген. Ларен. І ще багато інших та непвторних. Кожне місце приймало нас по-своєму, але водночас однією мовою. Із еплом. Цікавістю. Присутністю.

Кожен театр мав власну душу. І кожна команда зустрічала нас із щедрістю, що виходила далеко за межі професійності. Технічні команди, які вирішували проблеми ще до того, як вони ставали проблемами. Люди, які залишалися допізна, сміялися з нами, хвилювалися разом і святкували. Люди, які не просто приймали виставу, а були частиною подорожі.

Були пригоди. Переписані розклади. Швидкі рішення в коридорах і біля рамп. Моменти, коли щось траплялося, і моменти, коли все знову складалося докупи. Були труднощі, так. Але були й рішення. Часто знайдені не завдяки планам, а завдяки людям.

Незмінною залишалася сміливість. Сміливість знову й знову виходити на сцену, знаючи, що кожен вечір буде іншим. Сміливість бути вразливими перед новими глядачами. Сміливість довіряти одне одному, коли енергії мало, а емоцій багато.

І була радість. Справжня радість. В оплесках, що починалися надто рано, бо глядачі не могли чекати. В обіймах за лаштунками. В тихих усмішках після фінальних поклонів. У тому, як змінюється простір, коли люди впізнають себе в тому, що бачать.

Ми танцювали на великих сценах і в камерних залах. Танцювали для повних залів і лише своїх. Танцювали для людей, які приходили з питаннями, а йшли з чимось, що поки складно назвати словами.

Цей тур нагадав нам, що наша робота не лише про хореографію. Вона про чесність у русі. Про вміння слухати так само уважно, як говорити. Про відповідальність нести історії від міста до міста.

Ми знову були єдиним організмом. Підтримували один одного, коли втомлені. Сміялися, коли щось іде не так. Витісняли виснаження радістю бути разом.

Дякуємо кожному місту, яке нас прийняло.
Кожній театральній команді, що була поруч.
Кожному глядачеві, хто залишався, аплодував, плакав, усміхався або просто дихав разом з нами.

Дякуємо за довіру.
Дякуємо за зустріч саме там, де ми були.
Дякуємо за те, що цей тур став чимось більшим, ніж просто тур.

Ми повертаємося з осіннього туру 2025 наповненими, сміливішими й ближчими одне до одного.
Ми все ще вчимося.
Ми продовжуємо рухатися.
І вже дивимося вперед разом із вами, нашими людьми.